Дідуньо агента Зіви Давид


Дідуньо агента Зіви Давид

Motto 1:
"Я людина творча, хочу — творю, а хочу — витворяю"
(з одеського фольклору)
Motto 2:
"…і оце, що ви розказуєте — правда? І ви не боїтесь?
Слухайте, ви мені починаєте подобатися!"
(звідтам же ж)

Латинське "Motto" — це те ж саме, що й "епіграф". Але оскільки ми люди
творчі…
Одеський фольклор пояснень не потребує.
Щодо підзаголовку: в ті часи, коли діяв наш Герой, з усіх засобів звукозапи-
су існувала лише приспособа для виготовлення грамофонних платівок. Була
вона (приспособа) завбільшки з кабіну сучасного ліфта. Тож доводилося над-
секретну інформацію нотувати олівчиком на манжетах сорочки.
(Пояснення для "чайників")

У шпигуна дев ’ять життів
Як у кішки. Хоча ніг усього дві — як у людини. Але пересічну людину ціка- вить її власне життя, а от шпигуна — навпаки, життя інших. Відтак, особа справжнього шпигуна — не якийсь там двоногий додаток до графи "Сума прописом". Втім, оцю саму графу він полюбляє чи не най- більше.
Повикаблучувалися — й годі. Час вести звичну, всім зрозумілу розповідь: прізвище, ім’я та по батькові, рік і місце народження Героя, батьки, сімей- ний стан, освіта і т. ін.
Але не виходить. І то вже не наша провина. Здавалося б — існує щонайменше кілька офіційних біографій нашого Героя, в тому числі, принаймні дві, написані ним особисто. З усіма подробицями. Але єдине, що в них спів- падає — це дата народження: 24 березня 1873 р. А далі починається типово одеське "оц-гоц- первертоц". Дивіться самі: в одних анкетах місце народження — Одеса. В інших — Херсонська губернія. Різниця суттєв
а. Тепер щодо імені. Ось як Герой подавав себе в різні періоди свого юнацького й молодого життя: Соломон (Шльомо), Самуїл (Сьома), Зиґмунд (Зіга), Георгій (Жора) і, нарешті (три- майтеся!), — Педро! Саме під останнім іменем він й залишив рідну Одесу (чи Херсонську губер- нію?) на пароплаві, що прямував до Бразилії. Добре, що до пори до часу Він фігурував під одним і тим же прізвищем Розенблюм. Проте, вже зрілими роками раптом "згадав", що пова- жаний одеський лікар Мойсей Абрамович Розенблюм — то насправді не його тато й навіть не вітчим, а всиновлювач. Справжнє ж ім’я та прізвище шанованих тата з мамою їхній син розголосити не може, бо вони й досі живуть у звічно Радянській Росії і… ви самі розумієте…

Дещо з етногенезу
На думку дослідників біографії нашого героя, в нього було три причини без усякого жалю полишити свою історичну батьківщину, ледь сягнувши повноліття.
Причина перша: він був не просто некраси- вим. Складалося враження, що хтось на момент народження Шльомо Розенблюма скористав- ся неуважністю янгола-охоронця і дуже силь- но перелякав мамуню-породіллю.
Причина друга: Розенблюму не пощастило народитися євреєм саме тієї історичної епохи, коли антисемітизм з глибин побутової підсві- домості нахабно випирався на арену політичну. Причина третя випливає з причини дру- гої. Саме в Російській Імперії державний анти- семітизм був не лише узаконений, а й розпа- лювався найвищою владою. То що вже казати про обивателя? Найостанніший покидьок, обі- драний і п’яний недолюдок, якого зазвичай двірник до воріт не підпускав, дозволяв собі безкарно публічно обзивати жидівськими мордами світової слави композиторів, худож- ників, університетських професорів…
У власних життєписах майбутній "король шпигунів" натякав, що до еміграції з Одеси його спонукала царська жандармерія. Звісно ж, за участь у революційному підпіллі. Як воно насправді було — нині сказати важко. Розенблюм і в розмовах, й на письмі обожню- вав натяки замість фактів.
А факти ось такі: у Бразилії молодий вигна- нець найнявся працювати кухарем до британ- ської наукової експедиції. Начебто отаких собі мирних ентомологів. Бо метеликів у Бразилії, як відомо, не менше, ніж диких мавп. От тільки, тільки, тільки… під прикриттям безневинної ентомології насправді діяли кадрові британ- ські військові розвідники. Чи є необхідність додатково уточнювати, що до такої компанії людей з вулиці чи бодай з порту не беруть. Ймовірно, Розенблюм встановив потрібні зв’язки ще до від’їзду.

Для любителів читати журнал з останньої сторінки
Дуже швидко Шльомо-Педро домігся того, що на його, м’яко кажу- чи, непривабливу зовнішність пере- стали звертати увагу зірки британ- ського мюзик-холу — тодішня поп- секс-еліта Західної Європи. А згодом навіть заідеологізнуті радянські кінорежисери брали у своїх фільмах на роль колишнього одеського хлопчика Шльомо найпривабливі- ших акторів — від Володимира Сошальського (сім офіційних одру- жень!) до Сергія Юрського, котрий жодних додаткових епітетів не потребує.
А тепер — вйо назад, до Бразилії! Важко сказати, на чому саме групу розвідників-ентомологів роз- шифрували конкуренти. Довелося стрьомно "робити ноги" під скаже- ним вогнем. І отут з’ясувалося, що британці може й не так, як треба, тримають сачки для метеликів, проте стріляють неперевершено. А новачок Розенблюм, на додачу, ще й виніс з-під вогню пораненого само- го начальника експедиції!
Що й не кажи, а тодішні британці не розгубили решток благородства. Розенблюма відзначили наданням британського громадянства із пра- вом проживання на Островах. Але делікатно порадили змінити прізви- ще та віросповідання. Для зручності. Як ми почнемо переповідати, що було після цього, то доведеться від- класти всі справи, забути про порожній холодильник і борги з опалення, зумисно не платити за телефон, аби його відімкнули б і нам вже ніхто не заважав своїми дзвінка- ми… — й написати авантюрний роман про неймовірні пригоди бри- танського суперагента спецслужб з кодовим номером ST-1 в оточенні кровожерливих, страшних і безжа- лісних бойовиків-анархістів. Але то не раніше, ніж зголоситься вида- вець, бо писати в стіл — вибачайте, там уже місця не залишилося.
Конспективно: впровадження Джорджа Розенблюма (з його наступною трансформацією у Сіднея Рейлі) до британської розвід- ки відбулося у такий спосіб. Для початку молодий Герой Бразильської Ескапади поткнувся не кудись, а до Оксфорду. Однак йому ввічливо (без звичної з дитинства "жидівської морди") натякнули, що вищу освіту ліпше, все ж таки, здобувати у Відні — краще для таких, як він. Свята правда! Усього за два роки наш Герой спромігся не лише одер- жати диплом хіміка у Віденському університеті, а й назавжди розпро- щатися з парубоцьким статусом, а заразом — й з "дівочим" прізвищем. Тож Шльомо Розенблюм назавжди розчинився десь на межі століть посеред Центральної Європи, а на шлях майбутньої неперевершеної слави ступив 24-річний Sidney George Reilly.
Іспит на звання агента королів- ських спецслужб — впровадження до середовища справжніх бойовиків- анархістів, які готували замах на родину Їхніх Величностей, гонитва за кілером-кур’єром через половину Європи і у фіналі — дуель в коридорі кур’єрського потягу, що гнав на повній швидкості — не назвеш інак- ше, як "кіно і німці", хоча б тому, що режисери майбутньої бондіади тоді розтягли все це по шматочках для своїх серіалів!
Слід додати, що, одружившися на вдові ірландського священика, наш герой взяв у посаг не лише її прізви- ще, а й національність та католицьке віроспо- відання. Як врахувати, що того часу Ірландія ще була британською колонією і вела з Імперією жорстоку війну за незалежність, то цей вчинок Рейлі справді заслуговує на повагу.

Нове життя набуває динамізму
Як жартували з цього приводу в Одесі часів Рейлі-Розенблюма, "Врагу не сдается наш гордый "Варяг" за те гроши, шо вы нам пред- лагаете".
А до чого тут крейсер "Варяг", спитаєте ви? Потерпіть. Як кажуть британці, step by step. В одній з офіційних біографій Рейлі в російській Вікіпедії стверджується отаке: "Посаг покійно- го першого чоловіка дружини Рейлі та ймовір- но допомога британської розвідки допомогли йому вийти солідним гравцем на міжнарод- ний економічний ринок". Ги-ги! Добре ж пода- вали ірландські парафіяни своєму батюшці, якщо задля виходу на міжнародний ринок зна- добилася лише "допомога британської розвід- ки".
Проте жарти жартами, а вчорашній кухар зненацька виринає серед британських дипло- матів у Санкт-Петербурзі. Й то — не на кухні… На самому початку ХХ ст. Рейлі вивчає потен- ційні можливості бакинського нафтового ринку задля солідного бізнесу. Є версія, що саме там він перетнувся з молодим Джугашвілі- Сталіним. Й майбутній вождь всіх трудящих і друг дітей та фізкультурників чомусь незлюбив комівояжера з дипломатичним паспортом. І саме це "чомусь" за офіційними версіями двад- цять років потому зіграло трагічну роль у долі суперагента спецслужб з кодовим номером ST-1. Але до цього ще треба було дещо дожити. За рік до російсько-японської війни Рейлі раптом далі виринає на Далекому Сході, у зоні впливу Росії. Він уже не людина з Форінофіс, а такий собі чемнесенький одеський комерсант, який вигідно торгує лісом для військової та морської фортифікацій. Звісно, вигідно для гаспод генералів та адміралів.
Є чарівне єврейське слово "халав", зрусифі- коване на "халяву". Мається на увазі елементар- на дармівщина. Констатуємо: ще до початку бойових дій під Порт-Артуром Рейлі надто вигідно купив усі головні секрети російської армії і флоту. Всі! Із місцем базування крейсера "Варяг" включно. Ось чому так недоречно виринули з ранкового туману корейської зато- ки Чемульпо оті японські крейсери, що зроби- ли з гордості Росії купу металобрухту. Як ви зрозуміли, Рейлі продав усе, що мав, японсько- му генштабу. Ну, звісно, й чимось і з своїми британцями дещо поділився.
Ще одне необхідне пояснення: це одіозний Штірліц, він же полковник Ісаєв з ГРУ СРСР, міг прожити на одну зарплатню та ще й відрахову- вати з неї на іригацію Узбекистану, допомогу іспанським дітям і бразильським політв’язням й регулярно купувати облігації тодішніх псев- допозик. А от Сідней Рейлі собі такої філантро- пії дозволити не міг. Хоча б тому, що добре пам’ятав своє дитинство у тій державі, де навіть доктор Розенблюм мусить почуватися ізгоєм. Генетична підприємливість підказала Сіднею Рейлі вкласти кошти у колекціонуван- ня особистих речей імператора Наполеона Бонапарта. Вже після Першої світової війни це дозволило йому продати колекцію на світово- му аукціоні й, не відмовляючись від звичного способу життя, профінансувати декілька абсо- лютно фантастичних розвідувальних акцій проти нині вже традиційно радянської Росії.

І сміх, і сльози, і ґешефт
Хроніка діяльності світових спецслужб на початку ХХ ст. зафіксувала появу Рейлі на Близькому Сході. На той час прадавня Палестина була гарячою лінією напруги між уже підупалою Османською Імперією та ще потужною Британською. Мало хто в Лондоні розумів тоді, що в подальшому розвитку подій важливу, як не вирішальну роль у цьому регіо- ні, зіграє саме община євреїв-переселенців… Проте, схоже, Сіднея Рейлі ця проблема все ж цікавила. Ймовірно, приватно, бо офіційно він продовжував працюва- ти у Санкт-Петербурзі під прикрит- тям "відомого антиквара і члена імператорського тенісного клубу". Запам’ятайте, будь ласка, цю обста- вину.
У перервах між розвідкою і комер- цією, а також тенісом в імператор- ському клубі Рейлі одружився вдруге, не розірвавши перший шлюб офі- ційно. Як вам відомо, для католиків акт розлучення є неприйнятний. Його нову подругу, відому чи не на всіх континентах співачку мюзик- холу, формальності теж якось не обходили. І взагалі, коли ти розвід- ник і в тебе дев’ять отих славетних котячих життів, то кожне з них вима- гає до йоти знати не лише те, що записано в тому чи іншому паспорті, а й все, починаючи від мови (Рейлі знав їх дев’ять!) аж до подробиць одягу, звичаїв, норм поведінки. Тож часом щось несуттєве просто тоне десь у хвилях пам’яті.
Майже ніхто не відає, що протягом двадцяти років статус Сіднея Рейлі у британській розвідці був двозначним. Офіційно вважалося, що він працює НА РОЗВІДКУ, а не В РОЗВІДЦІ. Кадровим офіцером спецслужб з най- нижчим званням лейтенанта наш Герой став лише в 1916-му.
Чому? А ви уявіть собі кадрових, чортабісаякогопокоління британ- ських розвідників: вони обвішані орденами від шиї до ширіньки, не відгукуються на будь-яке звертання, як воно не починається зі слова "сер", не ходять, а несуть свою велич навіть у королівському палаці. І от у них, унікальних, коханих і неповторних, а головне — породистих за душею немає нічого, крім боргів, перезакла- деного обшморганого прадідівсько- го маєточку й куцої зарплатні, що йде на покриття найнагальніших боргів честі. А тут з’являється оця руда начебто "ірландська морда" родом із якоїсь там Азіопи і мало того, що їй все вдається, а й у неї все є! Хіба це можна пережити? Запитання риторичне.
Неупередженого дослідника "життя і творчості" Сіднея Рейлі не полишає відчуття, що наш співвіт- чизник справно та неодноразово дурив окремих достойників й навіть цілі уряди з якимись невловимими зверхністю і цинізмом. Один лише приклад: у 1912-му в Санкт-Петербурзі Рейлі активно співпрацював з морським концерном "Мандро", що належав тодішнім російським олі- гархам Ландоговичу і Шубарському. Рейлі прилаштовував замовлення на російські крейсери на стапелях суд- нобудівних заводів… Німеччини! За два роки до війни між Берліном і Петербургом. Уявіть, з яким виразом обличчя Рейлі спостерігав, як бро- ньовані "результати" його спільної комерції шмалять один в одне, аж дрантя сиплеться!
Першої світової до численних паспортів і "легенд" додалися одно- стрій та ліцензія пілота-винищувача канадської військової авіації. Й була то не фікція — Рейлі справді літав, стріляв і навіть збивав німецькі аероплани над Європою. Та його головним, звісно, секретним завдан- ням було налагодження постачання зброї з нейтральних того часу США до Росії через Далекий Схід і Сибір. Так-так, це є траса саме майбутньо- го американського "ленд-лізу" 1942–45 років! Ось чому її першо- відкривач маскувався під одностро- єм канадського офіцера. Варто нага- дати: Канада була тоді британським домініоном та офіційним учасни- ком Світової війни.
Але ж то був лише початок вели- ких справ.

Приватна війна Соломона Розенблюма
На початку 1918-го британська військова морська ескадра висадила десант, який окупу- вав Мурманськ і фактично все узбережжя Білого моря. Серед офіцерів Його Величності був й військовий аташе Сідней Рейлі. І ніхто, НІХТО не знав, що з цього моменту він розпо- чав свою власну війну проти Росії, як би вона себе не називала — Білою чи Червоною.
Доки Російська Імперія була союзником Антанти, в її війні з німецькою та австро- угорською імперіями Сідней Рейлі за можли- вості відклав старі образи "на потім". Та після більшовицького перевороту 1917 р. Ленін і компанія відмовилися від усіх геополітичних зобов’язань попередників, підписали Брестську мирну угоду й дозволили Кайзеру Вільгельму тріумфально ліквідувати Східний фронт, при- хопивши на додачу до-о-о-обрячий шмат "ісконной" території.
Геополітична ситуація у світі змінилася кар- динально. В першу чергу — не на користь Лондону. Лейтенант Рейлі оперативно вивчив питання й дійшов висновку, що з тою публі- кою, яка метушиться вулицями з червоними прапорами і співом "Інтернаціоналу", про щось домовлятися — наддаремне. Відтак запропонував свій радикальний план, а голо- вне — заручився підтримкою британського посла в Петрограді Локарта та його колег з представництв країн Антанти. Радянські істо- рики пізніше назвуть цю акцію змовою послів. Або "справою Локарта". Хоча насправді голов- ною фігурою тут був саме... наш Сідней Рейлі! Коротко, навіть дуже коротко: для початку Рейлі здійснив два абсолютно абсурдних на перший погляд вчинки. Перший: зі справжнім, не підробленими мандатом ЧК за підписом Дзержинського він зайшов до Кремля й безпе- решкодно втрапив на прийом до… тов. Леніна.
Навіщо? Та просто поговорити "за жизнь"! В усякому разі псевдочекіст Сидір Рейлінський — саме так було написано в мандаті — дійшов дуже важливого для себе висновку: розумній людині зайти до Кремля та опинитися віч-на- віч із самим Леніним у Кабінеті (аби його еле- ментарно вбити) — то як дурному з гори побіг- ти. Проблема в іншому. Як після цього вибра- тися живим з кремлівських коридорів та стін… Ескапада номер два: навесні того 1918-го Рейлі переодягся в мундир сербського (!) офі- цера з відповідними документами, змайстро- ваними агентами Рейлі у ЧК, й без особливих перешкод та проблем провіз із Дону до Мурманська не якусь там торбу дефіцитного кав’яру, а самого Олександра Федоровича Керенського! Провіз — й відправив на британ- ському міноносці якомога далі від тої країни, де всім заправляв улюблений учень покійного Федора Керенського-старшого Володимир Ульянов-Ленін.
Але закони логіки стають на свої місця, як з’ясовується, глибинний зміст цих подій. Рейлі під прикриттям Локарта готував військовий переворот у Росії, повалення більшовицького режиму, денонсацію Брестської угоди та від- новлення бойових дій на Східному фронті проти кайзерівських військ. Ось для чого й знадобився похід до Кремля. Із такими висно- вками: Леніна мав знищити камікадзе- самогубець. Й найкраще зробити це було на пленері, тобто — на відкритому повітрі. Бажано серед натовпу, найшвидше на мітингу. Що й було внесено до остаточного плану.
Спочатку все пішло, як халява на сучасному корпоративі. Завербований Сіднеєм Рейлі ще до 18-го року лівий есер Блюмкін, один із соратників Дзержинського, до речі, без про- блем вбив Мірбаха — посла Німеччини в радянській Росії. Кайзер Вільгельм зажадав вибачень і, як мінімум, пояснень та оголосив бойову готовність на Сході. Наступні пункти перевороту мали виглядати так: Леніна вбива- ють на мітингу, тимчасові союзники більшови- ків — ліві есери — нападають на ЧК та зааре- штовують Дзержинського. Охорона Кремля — так звані латиські стрільці — переходять на бік лівих есерів й довершують акцію в столиці. Паралельно у великих містах вздовж Волги вибухають антибільшовицькі повстання, які Рейлі вже підготував під час транспортування Керенського з Дону до Мурманська.
Ліві есери повстали. Дзержинського схопи- ли та роззброїли. Далі пішла суцільна чорна смуга: Ленін несподівано змінив маршрут і місце виступу, латиські стрільці гроші взяли, але зрештою й пальцем не поворухнули, повстання у Поволжі захлинулося, ледь розпо- чавшися. Дзержинського випустили з буцегар- ні — й він тут-таки запроторив туди майже всіх змовників. Включно з учасниками "змови послів". Порятуватися вдалося лише Сіднею Рейлі... Кайзеру принесли відповідні вибачен- ня — і геополітичний статус-кво залишився незмінним.
Уся подальша інформація про нашого сла- ветного одесита — то, даруйте, казочки Аріни Родіонівни. Рейлі нібито бачили чи не в усіх гарячих точках громадянської війни від рідної Одеси до Балтії, він начебто вів якісь перемо- вини із Симоном Петлюрою, гетьманом Скоропадським та Нестором Махно і особисто водив в атаку на кінноту Будьонного ескадро- ни білоруського вояка-націоналіста Булат- Булаховича. Даруйте, шановні, проте в автора немає настрою та сили розгрібати весь цей сірий та надто сумнівний спам!..
Тим часом завершилася війна, в Лондоні змінився уряд, кращий друг і покровитель Сіднея Рейлі Уїнстон Черчілль заліг у глибоку опозицію. Тому коли восени 1925 р. у радян- ських газетах промайнуло коротке повідо- млення про те, що при спробі переходу фінсько-радянського кордону було вбито неві- домого, який виявився кадровим офіцером британської розвідки Сіднеєм Рейлі, заочно засудженим до страти трибуналом ЧК ще у 1918-му, офіційний Лондон відреагував стан- дартно: "Брехня й провокація! Така людина на нас ніколи не працювала!". Те ж саме відказали й законній вдові, коли вона звернулася до уряду із клопотанням про пенсію за втрату годувальника.

Finita la Commedia
Комедія завершилася, джентльмени! За вер- сією, яка нам найбільш подобається, Сідней Рейлі, якого зреклися всі, окрім його друга й колеги Йєна Флемінга, надурив у результаті всіх! Старими протоптаними шляхами дістав- ся Палестини, де, до речі, ґрунтовно попрацю- вав над створенням ізраїльської спецслужби "Моссад" — нині однієї з найспритніших у світі. Тож красуня Зіва Давид, героїня культово- го телесеріалу "Морська поліція", цілком могла бути його онукою...
Даруйте, ледь не забули: на схилі років Рейлі-Розенблюм ще встиг із задоволенням почитати перші томи пригод Джеймса Бонда, списаного за твердженням автора, як ви гадає- те, з кого? — та з нашого ж Соломончика!

Валерій і Наталя Лапікури



 

ПерсонаL

Анонсы

Акции/Розыгрыши

Блоги